Хто ми

Громадська природоохоронна організація, що активно займається охороною рідкісних і зникаючих видів птахів і їхніх природних середовищ існування. Партнер BirdLife International в Україні.

Слідкуй за нами
Facebook
Twitter
Vkontakte
 
Головна/Цікавинки/Догляд за птахами: серпокрилець чорний, ворона сіра, ластівка міська

ЦІКАВИНКИ

 

 

Догляд за птахами: серпокрилець чорний, ворона сіра, ластівка міська

Спокійне та безтурботне життя офісної працівниці завершилося для мене влітку 2012-го року. Саме тоді, несподівано для себе, я стала власницею такого собі хатнього звіринцю.


Першим мешканцем мого зоокуточка стало пташеня серпокрильця чорного, якого підібрала моя знайома. Щільний графік роботи не дозволяв приділяти малюку належної уваги, тому в пошуках підходящої «няні» вона звернулася до мене. Від іншої знайомої, що їхала на навчання за кордон, мені дістався тераріум із равликами-ахатінами. Потім приятель із дівчиною принесли молоду ворону, яку збив автомобіль. На щастя, травми виявилися не надто серйозними, тож пташині просто потрібен був деякий час для відновлення. Вона швидко прийшла до тями і з нахабним виглядом ганялася кімнатою за кошенятком Мальвіною, ще одним «подаруночком» друзів.


Найбільшим головним болем було, звісно ж, годування цього маленького зоопарку. З кошеням усе було зрозуміло, адже котів тримала з дитинства. Не завдали особливого клопоту і ахатіни. Ці равлики охоче пригощалися щедрими літніми дарами – овочами й фруктами. А ось із птахами все виявилося набагато складніше. Довелося звернутися за порадою до друзів-зоологів. Став у пригоді й «усемогутній» Інтернет. Так і виробила певну «дієтичну стратегію».


Хоча ворони відомі своєю всеїдністю і в природі майже нічим не гребують, своїй улюблениці хотілося забезпечити здоровий раціон. Щоб не годувати птаха занадто жирним м’ясом, почала купувати на ринку курячі сердечка. Кожне сердечко розрізала на чотири частини й розкидала по кімнаті для стимуляції активності в пошуках їжі. Бо ж на волі їжу на тарілочці ніхто підносити не буде.


Найбільші побоювання викликало майбутнє маленького серпокрильця. Змушена зізнатися, мала величезні сумніви щодо власної спроможності вигодувати пташеня. Але дала собі слово боротися за його життя до останнього.

 

Мешкав мій пернатий вихованець у невеликій картонній коробці, вистеленій паперовими серветками, які я змінювала в міру потреби. Годувати його вирішила борошняними хробаками, багатим джерелом білку, необхідного для повноцінного живлення. Спершу серпокрилець не хотів відкривати дзьоба під час годування. Доводилося силоміць його розтискати за допомогою пінцету (тільки дуже обережно, щоб ненароком не пошкодити). Потім усе пішло на краще. Малюк відкривав рота, коли я торкалася пальцем куточків дзьоба. А згодом сам став випрошувати їжу, починав галасувати, тільки-но я наближалася. Хробаків я давала вже мертвими, зі сплющеної голівкою, щоб не пошкодити ніжну слизову оболонку пташеняти. Змочувала їх у воді, аби він іще й напитися міг. Поїла також за допомогою піпетки (1-2 краплі під час кожного прийому їжі). За один раз птах міг з’їсти до десяти хробаків. А інколи навіть п’ятнадцяти йому здавалося замало. Ось такий ненажера.


Раз на день додавала до раціону «Кальфостонік» – ветеринарний вітамінно-мінеральний препарат.
Ставши «прийомною матусею» серпокрильця, почала вставати на світанку, оскільки через дуже інтенсивний обмін речовин пташенят потрібно годувати щогодини весь світлий час доби (з перервою 5-6 годин). Не знаю, що б робила без допомоги своїх рідних, які доглядали за малечею, поки я була на роботі. 


З часом «квартирантів» у мене поменшало. Повністю одужавши, полетіла ворона. Навіть не подякувала. Знайшлися турботливі господарі для кицьки. Серпокрилець підростав, набирав вагу. Аж тут з’явився в моїй оселі новий мешканець – ластівка міська. Принесли добрі люди, бо чутки про мої «звірині подвиги» ширилися серед знайомих і друзів. Знайшли вони виснажену пташку на балконі. Не знали, чим годувати, хвилювалися за її здоров’я. Ластівці я теж стала давати борошняних хробаків, підбирала для неї зовсім маленьких, сантиметр завдовжки. На третій день, набравшись сил, вона почала літати, тож за тиждень, переконавшись, що все гаразд, я зі спокійною душею випустила її на волю.

 

Згодом полетів і серпокрилець. Незадовго до відльоту, він став відмовлятися від їжі, трохи скинув вагу (до 45 грамів), почав тріпотіти крильми. Так я і зрозуміла, що прийшла пора прощатися. Взяла його із собою на прогулянку до сусіднього парку, поклала на простягнуту долоню, і за хвилинку мій вихованець уже кружляв високо в небі, разом із іншими серпокрильцями. Аж сльози на очі навернулися.


У квартирі стало незвично тихо. Було трохи сумно, але мене заспокоювала думка, що я все зробила правильно. Та й щось мені підказувало, що наступного літа мій пташиний дитсадок не буде порожнім.

 

Крістін Афара afarakris@gmail.com
 

Приєднуйся!
Copyrights © 2017 ТОП
Розроблено на CMS Webolla