Хто ми

Громадська природоохоронна організація, що активно займається охороною рідкісних і зникаючих видів птахів і їхніх природних середовищ існування. Партнер BirdLife International в Україні.

Слідкуй за нами
Facebook
Twitter
Vkontakte
 
Головна/Цікавинки/Пелікан рожевий — незграба чи граційний велетень?

ЦІКАВИНКИ

 

 

Пелікан рожевий — незграба чи граційний велетень?

 

Коли Андерсен писав свою казку про гидке каченя, йому, певно, не траплялося бачити пташенят пелікана. Інакше героєм його розповіді з великою імовірністю могло б стати мале пеліканятко. Втім у розв’язці датської казки каченя зрештою перетворюється на граційного лебедя, а наше маля може сподіватися вирости в дорослого пелікана — присадкуватого, кремезного птаха, що має непропорційне тіло, клоунські лапи й дзьоб-черпак.

 

Нам, на відміну від датчан і більшості мешканців інших європейських країн, пощастило мати в природі цих кумедних і дещо екзотичних птахів. У нашій пернатій фауні є аж два види пеліканів — пелікан кучерявий Pelecanus crispus і пелікан рожевий Pelecanus onocrotalus. Утім наша подальша розповідь стосуватиметься тільки останнього, адже саме пелікана рожевого обрано птахом 2015 року.

 

Пелікани належать до одних із найбільших літаючих пернатих, а рожевий є другим за розмірами серед пеліканів. Осіла популяція цього виду цілорічно тримається в Африці, південніше пустелі Сахари. Натомість усі наші місцеві пелікани протягом року мігрують між гніздовими територіями в Чорноморському біосферному заповіднику й у філії Кримського природного заповідника «Лебедині острови» та місцями зимівлі, що простяглися північним сходом Африки, а також від Ірану й до Індії.

 

Звісно, що найбільш виразними в пелікана є довжелезний синювато-сірий дзьоб і чималий жовтогарячий шкіряний мішок під нижньою щелепою. Пелікани — це чи не єдині птахи, що мають такого підзьобного мішка. Щось подібне є також у птахів-фрегатів (до речі, пеліканячих родичів) і в деяких видів куроподібних, але в цих птахів мішок слугує цілям приваблення партнера під час шлюбного сезону. Натомість у пеліканів підзьобний мішок виконує суто утилітарну функцію ємності для накопичення здобичі під час полювання. В дорослого пелікана мішок здатен розтягуватися до розмірів десятилітрового відра, вміщуючи як упольовану рибу, якою живляться птахи, так і воду.

 

Власне живляться пелікани рожеві під час плавання. Ці птахи ведуть колоніальне життя й рибалять вони теж групами з 8-12 птахів, що не особливо притаманне птахам. Формуючи щось на зразок півкола, пелікани поступово затягують петлю навколо риби, як своєрідний невід. Риболовля відбувається гучно й активно: плескаючи крильми пелікани заганяють рибу на мілководдя. А потім усі разом занурюють свої масивні мішконосні дзьоби у воду, вичерпуючи улюблену поживу. Із повним риби мішком пелікан вигинає свою шию так, щоб злити зайву воду, перш ніж поласувати своєю здобиччю.

 

Природно, що маючи рибу в основі свого раціону пелікани обирають для мешкання «рибні» місця — морські мілководдя, водойми з заростями очерету, острова посеред озер. В Україні пелікан рожевий населяє Азово-Чорноморське узбережжя. Найбільша колонія виду чисельністю до 2500 пар гніздиться на островах Чорноморського біосферного заповідника, менш чисельна — на Лебединих островах — філії Кримського природного заповідника. Негніздуючі пелікани на годівлі та відпочинку трапляються в різних місцях Азово-Чорноморського узбережжя: в дельті Дунаю (Одеська область), на Кінбурнській косі (Миколаївська область), в районі острова Джарилгач, на мілководдях Азову та Сиваша (Херсонська, Запорізька, Донецька області). Зрідка залітних пеліканів можна спостерігати і в інших куточках України й учені кажуть, що в цьому немає нічого незвичного. Але хто не здивується, побачивши птаха дещо доісторичного вигляду на оголеній ріллі в Центральній Україні чи на березі волинської річки? Торік у листопаді молодих пеліканів могли спостерігати мешканці не одного українського села на заході та в центрі України.

 

Утім на суходолі чи воді не розгледіти всіх "чеснот" пелікана. Особлива краса та грація цього птаха помітна в польоті. Як і інші великі птахи, пелікани під час польоту покладаються на повітряні течії, що допомагають цим велетням піднятися вгору та несуть блакитним небом. Зграя птахів, розмах крил яких близько трьох метрів, справляє незабутнє враження. І саме в польоті можна роздивитися одну з характерних ознак пелікана рожевого, що відрізняє його від кучерявого родича — темні махові пера. Серед інших відмінностей виду — відсутність "гриви", жовто-помаранчеві ноги і, звісно, рожевий відтінок оперення. Пелікани набувають блідо-рожевого забарвлення пера на третьому році життя, яке стає яскравішим під час шлюбного сезону. Самець і самка цього виду зовні схожі, хіба що самки дещо менші й мають коротшого дзьоба. Це моногамні птахи. Сформовані пари пеліканів можуть зберігатися протягом усього життя.

 

Окрім уже згаданих птахів-фрегатів, родичами пеліканів по ряду Пеліканоподібні є також змієшийки, олуші, фаетони й баклани. З усіх перелічених видів у нашій фауні трапляються тільки останні. Всіх їх об’єднує форма ніг — у цих птахів усі чотири пальці з’єднані перетинками. Крім того, вони дихають ротом, а не ніздрями.

 

Неодноразово пелікани ставали об’єктом неприязні та переслідування з боку рибоводів і рибалок, котрі вперто вважають пернатих своїми серйозними конкурентами за рибні ресурси. В цій нерівній "конкуренції" птахам часто розорюють гнізда, щоб позбавити потомства, а інколи вдаються навіть і до відстрілу пеліканів.

 

Світова популяція пелікана рожевого має сприятливий природоохоронний статус, а от в Україні це зникаючий вид, що занесений до Червоної книги України (2009). Основні причини зменшення чисельності пелікана рожевого — зникнення придатних середовищ для гніздування та годівлі. Через свої розміри ці птахи також зазнають високої смертності внаслідок зіткнень із лініями електропередачі під час міграцій. Серйозної шкоди пеліканам завдає непокоєння птахів під час насиджування кладок і догляду за пташенятами.

 

Кілька років тому археологи віднайшли давні викопні рештки пелікана на південному сході Франції, яким, як виявилося, щонайменше 30 мільйонів років. Тож докладаючи природоохоронних зусиль, маємо велику надію, що пелікани успішно населятимуть нашу планету й наступні 30 мільйонів років і продовжуватимуть нас дивувати й інтригувати.

Приєднуйся!
Copyrights © 2017 ТОП
Розроблено на CMS Webolla